Застосування дронів з LTE-зв’язком Росією
Російська армія почала активніше використовувати на фронті нові дрони, оснащені LTE-зв’язком та функцією віддаленого керування. За даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України, такі апарати можуть виконувати як розвідувальні, так і ударні функції, а також використовуватися як хибні цілі для перевантаження української системи ППО.
Технологія LTE як каналу зв’язку для дронів не є новою. Перші експерименти зі стільниковим управлінням відбувалися ще 5–6 років тому. Також, китайська компанія DJI вже почала використовувати її в цивільних дронах. Перевага стільникового керування в першу чергу полягає в тому, що вона майже не обмежена по відстані, де тількі є покриття звʼязку, є відносно дешевою, та дозволяє забезпечувати передачу телеметрії та відео і дозволяє проводити коригування маршруту під час польоту.
Втім, ця схема має суттєві обмеження.
- Технічні недоліки: стільниковий зв’язок в Україні нестабільний і доволі повільний, що робить безпосередне FPV-керування практично неможливим через помітну затримку зображення. Для дронів, що летять понад 100 км/год, навіть кількасекундна затримка є критичною.
- Висотні обмеження: стабільний сигнал забезпечується до 300 метрів. На висоті 300–500 метрів зв’язок стає ненадійним, а понад 500 метрів – майже відсутній.
Таким чином, LTE-зв’язок використовується здебільшого як додатковий канал: для передачі вже записаного відео або зміни маршруту в планувальнику місій. Використання для прямого FPV-контролю залишається малоймовірним.
Інші модернізації російських дронів
Окрім комунікаційних технологій, росіяни активно експериментують із бойовими частинами своїх дронів, зокрема відомих «Герань» / Shahed. Самі апарати залишаються майже незмінними, проте постійно вдосконалюється їхнє озброєння.
Випробовуються:
- термобаричні боєприпаси («вакуумні бомби»),
- уламкові боєприпаси,
- заряди із затриманою дією, що можуть детонувати через хвилини чи години після падіння.
Фактично, росія не має єдиного стандарту озброєння для таких дронів і перебуває у процесі пошуку найбільш ефективних варіантів для терористичних атак.
Джерела комплектуючих
Більшість електронних компонентів для дронів постачається з Китаю. Йдеться про low-end сегмент — недорогі елементи, які виробляються навіть на невеликих фабриках. Це LTE-модеми, GPS-приймачі та інші модулі, які підвищують автономність дронів.
Особливу увагу заслуговують супутникові приймачі по типу «Комета», які здатні блокувати придушення GPS з землі. Завдяки цьому дрони стають стійкішими до спуфінгу й глушіння сигналів, що ускладнює роботу українських засобів радіоелектронної боротьби.
Технологічна відповідь України
Україна також веде активні розробки у сфері дронів і високоточної зброї. Серед ключових напрямів:
- впровадження елементів штучного інтелекту, що дозволяють дрону самостійно донаводитися на ціль після її захоплення оператором;
- розробка «зграї дронів», здатних одночасно атакувати об’єкт;
- використання нових бойових частин.
Водночас головним стратегічним напрямком залишається створення далекобійних українських ракет. Йдеться про проєкти (накшталт Фламінго) зі здатністю вражати цілі на відстані понад 3000 км із бойовою частиною понад 1100 кг. Якщо такі ракети підуть у серійне виробництво, це може стати справжнім «game changer» війни, оскільки Україна отримає можливість завдавати симетричних ударів по російській інфраструктурі у відповідь на атаки по власних підприємствах.
Застосування дронів із LTE-зв’язком демонструє намагання росії розширити можливості безпілотних систем. Проте технічні обмеження роблять їх лише допоміжним інструментом, а не основним способом керування. Значно небезпечнішим є постійне вдосконалення бойових частин та використання іноземних комплектуючих, що дозволяє обходити санкції.
Для України стратегічним завданням залишається розвиток власних технологій — від дронів зі штучним інтелектом до далекобійних ракет, здатних змінити баланс сил у війні.